Втрачений баланс

Про тварин, які зникли і зникають з території України через людську діяльність

    Останній звіт Світового фонду дикої природи містить невтішну статистику – за останні 40-50 років кількість хребетних тварин у світі скоротилась на 60%, – і все через людську діяльність. Прогрес нашої цивілізації ставить під загрозу існування балансу у природі: вирубування лісів, всезростаюче виробництво, зміни клімату, глобальне потепління, браконьєрство – все це призводить до зникнення видів та цілих екосистем. Більше того, науковці кажуть, що ми чи не останнє покоління, яке дійсно може щось змінити. Саме ми можемо врятувати наш спільний дім або знищити його і зрубати гілку, на якій так зручно сидимо. Все це виклики теперішнього часу – боротьба за природу, а не із природою.  

Українські реалії

     Кількасот років тому на території сучасної Україні водилося чимало видів диких тварин, про яких вже багато поколінь людей нічого не чули. Однак і за останні 50 років людська діяльність стала причиною скорочення чи вимирання не одного виду.

      Дикий кінь або тарпан (Equus caballus ferrus) – найімовірніший пращур одомашнених свійських коней. Це були не великі на зріст чотирилапі тварини з темним пасмом вздовж хребта і з малим чубом на голові, загостреними вухами та майже кучерявою шерстю. Тарпани водилися табунами, іноді по кілька сотень голів. Тарпани були вкрай дикі, обережні і полохливі. Через те, що ці коні завдавали великої шкоди посівам їх почали нищити. До початку XVII століття деякі міста Європи містили загони стрільців, які полювали на диких коней, що спустошували поля. Окультурення степів України призвело до зникнення тарпанів. Останній дикий екземпляр тарпана зловлено у 1886 біля села Нововоронцовка на Херсонщині, який помер поблизу Миргорода у 1918 році. Зараз в Україні нащадків цих тварин можна побачити лише у кількох національних парках чи цирках. Зокрема, у Яворівському національному парку у напіввільних умовах живуть тарпаноподібні коні польські, які виведені на території Польщі з тарпанів, що колись якимось чином потрапляли у сільські господарства і залишилася там.

  

Азіатський дикий віслюк, або кулан (Equus hemionus) – вид, що зовні дуже нагадує африканського віслюка, але має немало спільних ознак з конем, через що кулана нерідко називають напіввіслюком. Він не піддавався прирученню, на відміну від віслюка. Голова відносно велика, вуха довші, ніж у коня, але коротше, ніж у осла, а хвіст короткий, як у ослів і зебр. Уздовж спини від холки до хвоста йде вузька чорно-бура смуга. Кулан дуже витривала тварина, пристосувався жити в суворих умовах пустелі. Довгий час кулан був важливою промисловою твариною. У народній медицині вважалося, що печінка і жир куланів виліковують багато захворювань. З території України кулан зник близько XVII століття. Загальна чисельність куланів у світі становить близько 20 тис. осіб. Цей вид занесений до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи.

  

              Бик первісний, або Тур (Bos primigenius) – вимерлий безпосередній пращур свійського бика (великої рогатої худоби). Тур був поширений в Європі, центральній і південно-західній Азії, північній Африці. Тварина існувала в умовах як лісів, так і степів. Тур – був великою твариною (жива маса до 1200 кг), з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міцними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Тур відзначався великою силою, швидкістю, різким норовом. Полювання скорочували поголів’я турів. Та справжнім стихійним лихом для цих тварин стало винищення лісів задля збільшення оброблюваної землі. Якщо в ранньому Середньовіччі ліси вкривали 3/4 території Західної Європи, то в пізньому цей показник знизився в кілька разів. До XV-XVI ст. тури практично вимерли у світі (у тому числі і на території України) і жили лише в малонаселених і важкодоступних лісах на території сучасної Польщі, Білорусії та Литви. Тут вони були взяті під охорону закону і жили як паркові тварини в королівських угіддях. У 1599 році в королівському лісі в 50 км від Варшави ще жило маленьке стадо турів – 24 особини. До 1602 року в цьому стаді залишилося всього чотири тварини, а в 1627 році у Біловезькій Пущі загинув останній тур на Землі.

     Зубр (Bison bonasus) – європейський вид роду бізонів. Зубр – це великий і могутній бик. Його біловезький підвид вважається найбільшим серед усього роду Bison. Маса сучасних дорослих самців біловезького підвиду сягає 850 кілограмів, кавказького 700 кг. Зубр у диких умовах був поширений у давнину в лісах Європи, в Україні зник приблизно в XVII ст. Зубр завдяки розмірам був дуже зручним та вигідним об’єктом полювання, тож наприкінці XIX – на початку ХХ століття вціліло лише дві природні популяції – у Біловезькій пущі та на Північному Кавказі. В Біловезькій пущі наприкінці XIX століття жило до 1700 голів – тварин охороняли і регулярно влаштовували царські полювання. Перша світова війна та пов’язане з нею браконьєрство призвели до катастрофічного скорочення поголів’я. В 1918 році у Пущі залишилося лише 76 зубрів. Частину тварин було вивезено до Німеччини. В лютому 1919 року був вбитий останній вільний біловезький зубр. Внаслідок громадянської війни припинилася охорона зубрів і на Кавказі. Браконьєри винищили основну популяцію до 1924 року, в 1926 році бачили останніх особин. У 1923 році виникло Міжнародне товариство з охорони зубра. Було здійснено облік усіх зубрів, що залишалися у зоопарках світу – було знайдено 53 особини. До 1938 року чисельність зубрів збільшилася до 97. Зубр став одним з перших видів, який зберігся у зоопарках після винищення в природі. В Україні вид почали розселяти починаючи з 1965 року. У 1988 році в Україні на волі налічувалося близько 440 особин. Та за останні 20-30 років ця тварина зникла в Україні у багатьох місцях, де раніше була відновлена. Цих унікальних тварин можна побачити лише у спеціальних господарствах. І навіть зараз, у цивілізованому світі, зубр є популярним об’єктом полювання серед багатіїв.

  

    Сайгак (Saiga tatarica) – належить до групи родів антилоп. Мешканець степів, який раніше широко заселяв Європу й Азію, а нині зберігся лише в Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, в РФ (Калмикія) та на заході Монголії. Сайги є кочовими тваринами та здійснюють сезонні переселення з літніх пасовищ у степах до зимових пасовищ у пустельних районах. Ще у XVII–XVIII століттях сайгак населяв усі степи та напівпустелі Європи та Азії: від передгір’я Карпат на заході до Монголії і Західного Китаю на сході. На півночі у ті часи доходив до Києва, Барабинського степу в Сибіру. Однак у другій половині XVIII століття внаслідок освоєння людиною степових просторів сайгак майже зник у Європі. У минулому сайгак заселяв степи України на захід до самих Карпат (степ Пантелиха). Вид зник на теренах України у XIX столітті внаслідок прямого переслідування людиною. Останню тварину було забито у 1898 р. біля с. Преображенка за 43 км від Асканії-Нова. Сьогодні в умовах напіввільних умовах сайгаків утримують в Україні в Біосферному заповіднику «Асканія-Нова». Станом на 2015 рік стадо нараховувало до 600 голів.

        Соболь (Martes zibellina) – один з восьми видів роду куна (куниця) (Martes). Спритний і дуже сильний для своїх розмірів хижак. Веде наземний спосіб життя. Як правило мешкає в верхів’ях гірських річок, в заростях, серед кам’яних розсипів, зрідка піднімається в крони дерев. Пересувається стрибками. Довжина стрибка – 30-70 см. Найбільшу активність проявляє вранці і ввечері. Нині соболь зустрічається по всій тайговій частині Росії – від Уралу до узбережжя Тихого океану на північ до меж лісової рослинності. Також зустрічається в Японії, на острові Хоккайдо. До XVII століття соболь також водився в Фінляндії, а до XIX століття – в Прибалтиці і Західній Польщі. Соболь був промисловим звіром за часів Київської Русі, вірогідно, що останній представник зник з території України кілька сотень років тому.

       Ведмідь бурий (Ursus arctos) – цей звір є найбільш знаним видом своєї родини, одним з найбільших наземних хижаків у світі та найбільшим хижаком фауни України. В Україні бурий ведмідь водиться в Карпатах, хоч може забрести і в ліси на півночі Чернігівської та Сумської областей. Загалом в Україні не більше 300 особин, і на тварин досі полюють браконьєри. Ведмеді зазнають і інших знущань: їх дресирують у цирках, тримають як розвагу у ресторанах чи приватних господарствах. На території Національного природного парку «Синевир» існує великий реабілітаційний центр для бурих ведмедів. Там тварин лікують як фізично, так і психологічно. Раніше бурий ведмідь був звичайним звіром на всій території Європи, включаючи Велику Британію та Ірландію, у північній Африці (Атлаські гори), в Азії його суцільний ареал покривав всю лісову зону (північ, Сибір), гірські масиви включно до Гімалаїв, північний Китай та Японію. В Північній Америці цей вид мешкав в західній частині континенту від Аляски до півночі Мексики. Загалом у світі нараховується зараз близько 200 тисяч бурих ведмедів. Найбільша популяція існує в Росії – близько 120 тисяч.

       Кіт лісовий (Felis silvestris) – це не розпещений домашній котик. Лісовий кіт – справжній витривалий мисливець, який вполює здобич і витримає люті морози. Також він відрізняється від свійського кота більшими розмірами (довжина тіла до 90 см) і відносно коротким хвостом. Сучасний ареал займає лісові області Середньої та Південної Європи, Малої Азії та Кавказу. Україна є східним кордоном для лісового кота, який водиться у лісах Карпат, Вінницької, Кіровоградської та Одеської області. Популяція котів зменшується кожного року (зараз в Україні їх 400–500 особин) і все через масову вирубку листяних лісів, зокрема, дібров. Також тварини часто гинуть під час полювання та у браконьєрських пастках.

    Пискуха, або степова сіноставка (Ochotona) – рід гризунів ряду зайцеподібних. Довжина тіла 12–28 см, маса 170–240 г. У пискух короткі вуха, а довжина задніх і передніх ніг майже однакова. Зовні вони більше схожі на хом’яків. Пискуха названа через свій характерний свист. Ареалом їх розповсюдження є Сибір, Східна Європа і Північна Америка. До XIX століття пискуха степова (Ochotona pusilla) мешкала в степовій і лісостеповій зонах України, однак через людську діяльність – зникла.

        Горностай (Mustela erminea) – це маленька пухнаста та прудка тваринка з красивим хутром, яке влітку стає коричнево-жовтувато-сірим, а взимку – білим. Горностаї стали жертвами модної індустрії – з їхнього щільного і м’якого хутра і досі виготовляють шуби. Поширений горностай у лісостепових районах Західного Сибіру і Північного Казахстану. Майже по всій території України, крім Криму і приморських районів Запорізької та Донецької областей. В Україні ці милі тваринки під охороною держави, їх включено до Червоної книги України, і полювання на них заборонене навіть з метою дослідження.

              Рись (Lynx) також стала жертвою модної індустрії. На цих довершених та граційних тварин тривалий час полювали заради хутра. Зараз ці хижі коти рідкісні в Україні: у Карпатах – близько 350–400 особин, а на території Полісся – до 80–90. Рись – типова кішка, хоча величиною з великого пса, якого частково нагадує своїм зменшеним тілом та довгими ногами.

      Їжак вухатий – ссавець роду Їжачок (Hemiechinus). Ці милі їжачки мають статус зникаючих, і якщо ви їх зустріли – вважайте себе щасливцем. Експерти припускають, що на території України їх лише кілька десятків особин. За останні 20 років вухастих їжачків зустрічали тільки раз у дикій природі – в околицях Луганська. Цей вид стрімко зникає через деградацію степових екосистем, у яких водиться. Веде нічний спосіб життя. Живе в норах; як тимчасові схованки використовує ямки в землі, щілини між камінням тощо.

            Жолудниця європейська (соня садова) – (Eliomys quercinus) – це маленький гризун з велетенськими очима. Жолудниця водиться у лісах (хвойні, листяні та мішані), хоча іноді зустрічається в садах і городах. В Україні знахідки виду відомі у Черкаській, Київській, Рівненській і Закарпатській областях. Ареал інтенсивно скорочується зі сходу й з півдня. Вид найімовірніше зберігся на Волині та у Центральному Поліссі. Причини зміни чисельності: суттєве скорочення площ природних деревостанів, поширення лісових монокультур та масштабні санітарні рубки, спрямовані на знищення дуплистих дерев.

Стада тюленів-монахів (Monachus) були звичним явищем на чорноморському узбережжі ще в XIX столітті. Цих миролюбних тварин активно знищували звіробої, заради їх м’яса, хутра та жиру, який використовувався як масло для ламп і змащення обладнання. Це призвело до їх майже повного зникнення. Тим не менш, не чисельні популяції подекуди, кажуть, ще збереглися на скелях Болгарії та Туреччини. Останні достовірні свідчення про тюленів на українських берегах відносяться до середини XX століття. Тому, фактично, його можна вважати зниклим з території/акваторії України. Ці тварини полюбляють усамітнені кам’яні пляжі. Таких, особливо з розвитком туризму, у нас обмаль, тож на повернення монахів на вітчизняні береги можна не розраховувати. Існує три види тюленів-монахів, їх чисельність у світі коливається у межах кількох тисяч особин.

     Подібна доля спіткала й хижого птаха степового орла (Aquila nipalensis), який вільно літав над Диким полем сотні років. Разом із суцільним освоєнням степу зруйнувалося й середовище для цих птахів. Довжина тіла птаха – 65-75 см, розмах крил – 1,7-2 м, вага самця 2,2-4,5 кг, самки – 3,5-5 кг. Орел степовий живиться переважно, а часом і виключно, ховрахами, меншою мірою – мишоподібними гризунами. Навіть поширення орла степового значно залежить від поширення ховрахів. Полює орел на гризунів у відкритій степовій місцевості. Трапляється від сходу Румунії через степи України, Росії, та Центральної Азії до Монголії. В Україні до 1980-х років гніздився в заповіднику Асканія-Нова. Ще наприкінці XIX століття був не тільки звичайним, а навіть фоновим птахом багатьох степів, але згодом майже повністю зник з території України через суцільне освоєння степів людиною. Європейську гніздову популяцію оцінено у 5-20 тис. пар.

           Гриф чорний – хижий птах, єдиний представник роду Гриф (Aegypius Savigny). Дуже великі птахи. Загальна довжина 75-100 см, довжина крила 72-85 см, розмах крил 250-300 см. Маса самок до 7,5, самців до 6,5 кг, іноді навіть більше. Поширений в Південній Європі, Північній Африці, Передній і Центральній Азії. Зимують у південних районах. В Україні гніздяться лише в Криму поодинокими парами. В інших областях рідкісні залітні птахи. Улюблені місця перебування – верхня межа лісу у високих гірських пасмах. Видання Червоної книги України за 2009 рік вказує, що популяція на нашій території цих птахів – не більше 50 особин. Загальна чисельність у світі не перевищує 10 тис. пар.

         Чорного лелеку (Ciconia nigra) також не так просто зустріти у природі, бо він, попри те, що рідкісний, веде потайний спосіб життя і намагається уникати людей. Загалом в Україні цих птахів близько 400-450 пар. Чорні лелеки гніздяться переважно на Поліссі та в Карпатському регіоні.

         Глушець, або глухар (Tetrao urogallus) цей красень – один із найбільших птахів Українських Карпат. Глухарі занесені до Червоної Книги України, але це не заважає браконьєрам полювати на них. Також на зниження популяції впливає вирубування лісів, випасання великої рогатої худоби і навіть туризм у місцях висиджування маленьких пташенят.

   Ви боїтеся сов, їх величезних очей та моторошного крику? Якщо так, то дарма. Сови, зокрема, регулюють кількість гризунів, які завдають шкоди господарствам. Один серед видів сов, які водяться в Україні – це сипуха (Tyto alba). Таку мав відомий персонаж книг і фільмів Гаррі Поттер. Сипуха – це рідкісний птах, який гніздиться в західних і центральних областях України, а також на півночі Одещини. Сипух у світі стає все менше і менше: у цілій Європі їх 110-220 тисяч пар, а в Україні всього близько 30 пар. У більшості країн відзначено тенденцію до зменшення чисельності, що обумовлено зменшенням кількості придатних для гніздування місць, загибеллю птахів у суворі багатосніжні зими, збідненням кормової бази, застосуванням отрутохімікатів у сільському господарстві, загибеллю на дорогах.

          Вухань австрійський (Plecotus austriacus) – це вид кажанів з великими вушками. В Україні ці рідкісні тварини під охороною в заповідниках Карпатського регіону, Розточчя, Поділля і Криму. Якщо побачите, що на вас летить вухастий кажан – не лякайтеся, адже ця тварина налякана ще більше і потребує піклування. Якщо в Україні живе приблизно 3000 особин цього птаха, то наприклад в Карпатському біосферному заповіднику – приблизно 300.

           Полоз леопардовий (Zamenis situla) – це надзвичайно красива і рідкісна неотруйна змія, яка має статус зникаючого виду. Якщо вам пощастить зустріти цього плазуна, то лише у кримських заповідниках, і то не щороку. Зараз на полоза леопардового активно полюють любителі змій для особистих колекції та для продажу.

         Жук-олень (Lucanus cervus) – вид жуків роду Lucanus. Цього жука не сплутаєш із жодним іншим. Його роги – це зовсім не роги, а дуже розвинені верхні щелепи. Спершу жук-олень був звичайним видом по всій території Європи, однак зараз його популяція постійно зменшується. Жукам-оленям загрожує вимирання, адже зменшується кількість старих дерев, а молоді посадки не придатні для харчування та розмноження цього рідкісного жука.

      Також варто згадати про: зайця-біляка (можливо зберігся на півночі Чорнобильської зони), білу куріпку (до ХІХ ст. гніздились, а тепер може залітати в північні райони Сумщини, Чернігівщини й Житомирщини); птаха кречітку (гніздилися у середині ХІХ ст. на Донеччині та Полтавщині, а до середини ХХ ст. траплялась на перельотах в південних регіонах); кульона тонкодзьобого або тонкодзьобого кроншнепа (Numenius tenuirostris) – найрідкіснішого виду в Європі, Близькому Сході та Північній Африці, який був дуже поширеним ще в ХІХ столітті, але зазнав величезних втрат у ХХ ст. (у світі залишилось від кілька сотень особин, в Україні під час міграцій і літування спостерігалися окремі особини та зграйки по 10-40 птахів); стерв’ятників (до другої половини ХХ ст. гніздився в Гірському Криму та на скелястих берегах Дністра. В 2000-х рр. літали у Крим, Одеську, Дніпропетровську та Сумську області); ховраха європейського (за останні 20 років достовірні відомості, що підтверджують існування в Україні – відсутні, хоча на прилеглих територіях Молдови цей вид ще на початку 1990-х рр. досить масово траплявся); довгокрила звичайного (остання знахідка в Рахівському районі Закарпаття – в 1993 р.); три види осетрових риб та два десятка видів рослин практично зникли з території України.

     Це далеко не повний список видів, які зникли чи майже зникли на території України. Зокрема, українська частина Всесвітнього фонду природи WWF запустила кампанію «Зниклі сторінки української природи».

 

     «Ми запустила креативну кампанію «Зниклі сторінки. 404», в якій звертаємо увагу українців на ті види, популяції яких зникли в країні протягом останнього півстоліття. «Обличчями» кампанії стали тюлень-монах, ховрах європейський, довгокрил звичайний та осетер європейський. Відповідно до даних Червоної книги, ці тварини вважаються зниклими», – повідомляють в організації.

     Що робити?

     Наш спільний дім, планета Земля, – це маленька планета у безкінечному космічному просторі. Можливо, що існує ще десь життя подібне до нашого, але ми цього точно не знаємо, відповідно, свідомо чи несвідомо, та своєю діяльністю, ми знищуємо щось настільки унікальне, що годі собі уявити. Це безглуздий геноцид, мета якого збагатитися, – жодного розуміння наслідків.

     Збереження природи полягає не тільки в тому, щоб захистити від вимирання тварин і все дивовижне розмаїття життя, яке ми так «любимо» та цінуємо на Землі. Все значно складніше. Процвітаюче майбутнє людей на планеті неможливе в умовах нестабільного клімату, виснажених океанів і річок, деградованих земель і спорожнілих лісів. Людству потрібно стати вуглецевонейтральною спільнотою, зупинити знищення природи та розпочати її відновлення. Потрібні міжнародні рішення у цьому питанні, фінансування природоохоронних ініціатив, добування відновлюваної енергії та екологічного виробництва продуктів харчування, розумна переробка сміття, зменшення площ земель під сільське господарство. Ми також мусимо зберегти та привести до природного стану достатні площі суходолу та океану, дати шанс природі вижити, якщо хочемо далі жити на цій Голубій планеті. Надмірна експлуатація та постійне нарощування масштабів сільськогосподарського виробництва є наслідками зростання темпів споживання людством ресурсів. За останніх 50 років наш екологічний слід – показник споживання природних ресурсів – збільшився приблизно на 190%.

     Наразі лише чверть суходолу Землі не зазнала впливу людської діяльності. За прогнозами, до 2050 року ця частка може зменшитися до катастрофічних 10%. Водно-болотні угіддя зазнали найбільшого впливу, втративши 87% своєї площі вже у сучасний період. Саме через все це природоохоронні організації закликають до створення найамбітнішої міжнародної угоди – нової глобальної домовленості задля природи та людства, мета якої зупинити деградацію, зберегти наявні види і дати можливість їм знову відчути себе своїми у нашому спільному домі. Для цього конче важливо, щоб нищення природи, яке за ці сотні років стало частиною великого і малого бізнесом – припинилося. Новим бізнесом XXI століття має бути збереження та відновлення природи. Ми потребуємо зміни системи цінностей і протиотрути у нашій свідомості проти того неекологічного споживацького вірусу, яким зараз заражені. Саме до цієї цілі ми повинні рухатися, щоб не лише брати й брати, але й оберігати й давати взамін щось корисне нашій планеті.